Я народився в Україні. Я не винен, що я не народився, наприклад, у Німеччині. Якщо я народився в Україні, то зобов'язан любити мою державу, не зважаючи на все, що коїться у ній. Але іноді, я замислююся, а чи оправдується ця любов? І тоді мені становиться сумно. Я розумію, що Україна, одна з найбідніших держав Європи, порівнянно з іншими. Народ у нех богатий, але іноді трапляются розбишаки, які то і роблять, що лаються на усіх та знущаються. І часто, мені боляче дивитися на те, як культурне життя нашої країни поступово гине. Але, як кажуть, батьківщину не обирають. Якщо я народився тут, то зобов'язан робити все що завгодно, аби покращити стан неньки України.
Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...". Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність. Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями. І як буває погано, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком... Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
