Діалог на тему самостійне життя

А)марія сиділа, наступивчи на свої густі темні бровиб) хвилюючись ,тимко розповідав про свої перші подвигив) а ми ще довго, до пізньої доби, вели бесідуг)гуркіт канонади ревів не перестаючиприкладка не відокремлюється в реченніа)подув пустотливий вітрець той віщун світанняб)ліс зустрів мене як друга горлиць теплим воркуваннямв) старі липи могутні дуби як богатирі уквітчали собою круті горбиг)доцвітали конвалії в травах голуюої весни прапорид)дзвіночок сміху мій син прокидається вранці( цих реченях пропущені розділові знаки)3)потрібно відокремити додаток в реченні (розділові знаки пропущено)а)ягід навколо особливо дикої малини була сила-силеннаб)він говорив не поспішаючи з крижаним спокоємв)оповідач не втомний дід наум знавець на кухарстві і пиятцві розказував билиці й небелиціг)опріч гафійки було ще два наймитид)степ оповитий тишею дихав пахощами розсіяних трав4)потрібно відокремити означення в реченні(розділові знаки пропущені)а)налякане заколотом гайвороння, знялось із сусідньої стріхи й било крилами над обсипаною стріхоюб)у лиці, в очах, було розлите щось гостре ,палке й гаряче ,було видно розум із завзяттям і трохи зі злістюв)на тракторі сиділа дівчинка, кругловидна закіптюжена у засмальцьованім комбінезоні, в червоній як шмат полум*ям косинціг)листатий чауш або волове око як його в них звуть буйно розрісся цієї веснид)спорожнілі від плодів садки натягували на себе жовтогарячу намітку

Наш класс… Почти восемь лет мы проучились вместе, лишь некоторые перешли в другие школы, а некоторые пришли к нам, влились в наш большой разношерстный -4 коллектив. Сорок пар любопытных глаз и ушей. Сорок пар быстрых ног. Сорок пар вечно занятых чем-то рук. Сорок вопросов, сорок ответов. Мы так похожи и в то же время так отличаемся друг от друга. Знаем, с кем лучше учиться, а с кем — отдыхать, кем можно восхищаться, а кого — подразнить.Все вместе мы образуем большое, неуемное, громогласное существо — 8-Б класс. Оно имеет свои привычки и даже традиции, и учителя никогда не ошибутся, что это именно мы, даже если зайдут в класс с закрытыми глазами. Учителя и родители говорят нам, что школьные годы не забываются. И когда видишь, с какой радостью мама встречается со своей школьной подругой на улице, а папа рассказывает о своих школьных забавах и шалостях, веришь — они правы.Десять лет мы проведем вместе в стенах нашей школы. Будем читать одинаковые книги, отвечать на одинаковые вопросы. Можно ли забыть период, который занимает больше половины твоей жизни?Сейчас мне кажется, что различий в нас все-таки больше, чем похожего. Не всех своих одноклассников я могу назвать друзьями или даже товарищами. Есть ребята, чье поведение я не одобряю, чье общество мне неприятно. Кажется, неужели меня будет интересовать судьба этого человека после выпуска?