У каждого из нас бывают моменты, которым суждено сохраниться в сердце на всю жизнь. С раннего детства в нас закладывается особое отношение к некоторым вещам. Мы по-разному воспринимаем явления и события, которые случаются в нашей жизни. И некоторые впечатления (у каждого они свои) приобретают для нас особое значение , сопровождают нас, вызывая светлую улыбку. Для меня такими воспоминаниями стали руки моей мамы.
Когда я была совсем маленькой и начинала капризничать, мама брала меня на руки.От ее мягких ладоней веяло таким теплом, что мне сразу же становилось уютно и хорошо. По вечерам она читала мне сказки, Я всегда ярко представляла то, что происходит с героями, как будто сама оказывалась участницей всех событий. Иногда в сказках бывали страшные моменты, но мама обнимала меня, ласково улыбалась, и я сразу же чувствовала, что у сказки непременно будет счастливый конец. А хорошие герои (и, конечно же, я вместе с ними) обязательно победят.
А еще мамины руки всегда пахли чем-то приятным и сладким. У нас в доме никогда не переводились вкусные пироги и печенье. На кухне я любила следить,как ее умелые руки работали с тестом. И все она делала с такой любовью и радостью. Наверное, ее руки передавали эту любовь тесту, поэтому пироги получались воздушными и невероятно вкусными.
А как мне нравилось зимними вечерами, удобно устроившись возле мамы, наблюдать за тем, как она шила моим куклам наряды или вязала. В ее пальцах быстро и проворно мелькали крючок для вязания , длинные спицы, вывязывая замысловатые узоры: «косички», «ромбики», «жгутики».Они переплетались между собой, создавая замысловатый рисунок ,будто подчиняясь какому-то волшебству
Мамины руки никогда не знали усталости, они всегда находили себе дело, все могли и все умели. К старости их изрезали морщины, но все равно ничего теплее и надежнее маминых рук на свете не было.
Мамы уже нет. И сейчас, когда мне становится тоскливо или плохая погода навевает грусть, я вспоминаю маму, ее оптимизм и неиссякаемую жизненную энергию, и это воспоминание, как неиссякаемый источник дает силы жить. мы так делали
Сприймаючи навчання як неминучу повинність, багато дітей зовсім забувають про те, що цей тривалий і трудомісткий процес здійснюється виключно заради їх користі. І дійсно, навчання – це всім доступний шанс отримати найцінніші знання, які обов’язково знадобляться в подальшому дорослому житті.
Втім, бути старанним і успевающим учнем зовсім не просто. Успіх навчання багато в чому залежить від індивідуальної сприйнятливості дитини до матеріалу, пам’яті, а також від складу його мислення. Так, наприклад, схильній до математичної логіки учневі будуть значно складніше даватися гуманітарні предмети, а майбутнім філологам виявляться неймовірно важкими технічні знання. І головне – не сприймати подібні ситуації надто трагічно, адже це явище цілком природно, і на ньому, власне, і тримається вся система подальшого вищої освіти.
Однак не варто й опускати руки, відчуваючи лише перші труднощі в тому чи іншому предметі. Адже шкільна програма, в основному, зорієнтована на систему загальних знань, значною мірою розширюють кругозір. І намагаючись ігнорувати предмети, які даються складніше інших, школяр позбавляє себе найціннішого багажу знань, необхідних кожному різнобічно розвиненій людині.
Значні складнощі викликає також необхідність серйозної посидючості. Нелегко бути учнем тому, хто не може довго концентруватися на одній темі, хто не схильний проводити години за письмовим столом, хто часто відволікається і швидко переключає свою увагу на сторонні речі. Такий школяр ризикує стати розсіяним і поверхневим людиною, і майбутня кар’єра його від цього може істотно постраждати.
В цілому ж, "професія" учня досить цікава і почесна, адже це перша серйозна діяльність в житті людини, в якій він неодмінно повинен досягти успіху.
