Присвійний займенник: Мій кіт дуже гарний, в нього руде хутро.
Особовий займенник: Я добре підготувалася до уроку біології.
Заперечний займенник: Ніщо не може заставити Ольгу вчитися на відмінно.
Вказівний займенник: Цей хлопчик дуже кмітливий.
Неозначений займенник: Абищо тут не було,безлад влаштували жахливий!
Зворотний займенник: Катя любить балувати себе морозивом.
Питальний займенник: Який подарунок ви приготували для матусі?
Відносний займенник: Дорого цінується те, що робиться вчасно.
Означальний займенник: Ти мій самий кращий друг.
Писанка:
З давніх-давен люди звертаються до Бога з молитвою, здіймаючи руки до неба, благаючи захистити від лиха та зла. Тому рука, розкрита долоня стала символом захисту. Охоронцем домашнього вогнища завжди вважався вуж, а оберегом господи від грому і пожежі – півень. Найсильнішою захисни-цею всього живого є Мати-Берегиня. Люди малювали їх зображення на стінах житла, вишивали, ліпили з глини. Але найбільшу силу ці обереги мають, якщо їх написати на білому яєчкові. Вважали, якщо в кожній сім'ї будуть писати писанки з такими символами, то сім'ю минатимуть біди.
Своє значення мали і кольори.
Жовтий – символ сонця і зірок, врожаю.
Червоний – колір радості та повноти духу, любові.
Зелений – пробудження природи.
Синій – небеса, вода, повітря.
Блакитний – чистота.
Коричневий, у різних відтінках чорний – символ землі.
Розмальовування писанки – це вже своєрідний ритуал. Пишуть її, помившись, у чистій хаті біля вогнища (свічки), коли домочадці полягали спати. Для розпису вибирають ціле яйце, не тріснуте, бажано домашнє, щоб було запліднене, інакше втрачається його магічна сила, і ні в якому разі яйце не вариться, бо з вареного не буде життя. За законом писанкарства, оберіг має зберігатися рік, до чергового Великодня, а потім пишеться нове яйце, адже протягом року в людини щось змінюється в життя, вона прагне чогось іншого, відповідно, замовляє щось нове для себе. Стара писанка закопується в землю. Викидати її чи бити не гоже.
Писанки, на відміну від крашанок, у їжу не вживають, адже це обереги. Писанка – це оберіг життя.
Писанка не є суто великоднім атрибутом, як більшість гадає. Її писали протягом року до різних свят, на весілля, дарували на добробут.
За традицією, писанки пишуть дівчата і жінки. Дівчата, щоб прикликати щасливу долю. Бездітні, щоб дитину народити. Їм радять три роки підряд писати по 12 писанок і роздавати дітям. Господині, щоб у хаті були злагода і достаток, щоб усі були здорові і веселі.
Магією писанкарства володіли лише окремі жінки, обов'язково заміжні, які мали повноту: чоловіка, дітей, добробут у хаті, були щасливі у шлюбі. Чоловіки писанок не писали, вони – воїни. А виготовлення оберегів, яким власне і є писанка, було прерогативою жінок-берегинь. Писати обереги – це свята нагорода жіноцтва.
Писанки – то вже частина народної магії, справжня таїна, яку не кожному збагнути й осягнути.
Яйце взагалі є атрибутом магічності. Навіть чисте, нерозписане. А розпис – це своєрідний код, який лише підсилює магію яйця.
Писанка може бути закодована як на позитив, так і на негатив. Тому купувати писанки, не вміючи їх читати, не варто. Тим більше видуті, тобто писані на порожньому яйці.
Кожна писанка – це окремий маленький світ. Помиляється той, для кого мереживо на писанках – просто набір знаків-прикрас.
Символічними знаками на магічному яйці людина кличе до себе тепло й добробут, орнаменти на писанці стають ніби мальованою молитвою до весни. Кожен орнаментальний мотив і колір – ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанці, ці "літери" творять послання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг.
Символи-малюнки надавали писанці сили, яка допомагала в біді, забезпечувала родинний добробут. Різноманітність їх віддзеркалює регіональні особливості. Однак деякі символи можна зустріти в усіх районах України.
Тематика писанкових орнаментів пов'язана з характером селянської праці, звичаями та обрядами, оспівуванням землі, небесних світил, знарядь праці, природи. Орнаменти писанок пов'язані також із місцевою міфологією. Узори писанок – геометричні, рослинні, побутово-предметні, декоративні. Чим більше барв у писанці, тим вона магічніша і наврочить кращу долю.
Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб зростало на силі. Писанку приорювали в полі, щоб краще родило жито-пшениця. Клали під поріг стайні, щоб добре велося худобі. Зводячи нову хату, в кожнім кутку клали по писанці. Наші прадідусі й прабабусі вірили, що писанка охороняє оселю від пожежі, блискавки та різних напастей. Шкаралупи від пофарбованих яєць раніше ніколи не викидали у смітник і не віддавали курям;
їх закопували у землю чи викидали в бистру воду. Наші предки вірили, що за сорок днів (тобто на Вознесіння) вони допливуть до рахманів – на той кінець світу, де живуть безгрішні земляки – й оповістять їх, що воскрес Ісус Христос.
А закінчити хочеться легендою про писанку. Доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуть писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай знехтують, тоді зло звільниться зі своїх залізних пут і знищить світ. Цей диявол живе під землею, прикутий до скелі ланцюгами. Щороку він посилає своїх слуг навколо світу, щоб ті підглянули, чи пишуться ще писанки і скільки їх написано. Коли багато, то залізні пута міцно стискають диявола, і він втрачає силу, бо людська любов перемагає зло. Отже, пишімо писанки!
