моє село
маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
зазнало лиха, бідувань і слави
воно живе і вічно буде жить!
нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
що чумаки возили сіль із криму й заїжджали часто у корчму. і що перший переселенець дав назву свою. що княгиня софія кантимирівна правила нашим селом. мала маєток, роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. і церква теж була. і люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. і пісня сходила із уст сама.
мала рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
це частина моєї рідної вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
у ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто харків.
я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
я уособлюю малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барві
