Ім’я людини - це юридично зафіксоване слово для вирізнення особи. Кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена. В них відобразилася його духовна культура, характер і світогляд. Прадавні українці мали промовисті й милозвучні імена: Добриня, Дана, Любим. В давні часи слов’яни мали тісні племінні зв’язки, тому досить часто імена були спільними для всього слов’янського світу: Богумил, Миролюба, Крилач, Полян, Творилад, Братислав.
Із прийняттям християнства почали впроваджувати грецькі, римські, єврейські імена. Їх часом було важко вимовити й запам’ятати, тому українці надавали іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду. Прокопія іменували Прокопом, Ігнатія – Гнатом. Ще кілька століть після християнізації давні народні імена активно вживались поруч із християнськими. Майже кожен українець мав два імені: традиційне й церковне. З часом християнське ім’я стало головним. Чимало народних імен збереглося у вигляді прізвищ: Тригуб, Хмара, Богород та подібні. (За Г.Лозко; 132 сл.)
