План до цього тексту калина  уже по ярах  стоїть  у  червоних кетягах, як у зорях. кожна  ягода  аж  дзвенить  достиглим соком, так і  жевріє  сипким жаром. алене може підпалити  ні віття, ні  стверділого листя.  горобці клюють  ягоди,  кетяги ворушаться, і набубня­вілі  сузір’я здригаються,  ніби хочуть злетіти. і від того, що на калині стільки ягід,  вона здається усміхненою.  щасливою й усміхненою. орють.  переорана чорна  земля  піднімає  вище груди, звільна  зітхає. її  огортає  солодка втома: за літо  вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом,  лякана блискавкою. тепер  вона позіхає,  сивими ранками  вкривається  туманом, до полудня  тримає  на собіколючу росу, а  тепло  її ввечері швидко  простигає, залазячи   земля жде  на обложну мокву,  на сірі пронизуючі вітри,  на безпроглядні ночі. вся та негода буде їй байдужою,  вона засинатиме. і коли  хуґа співатиме  од яру свою  перемерзлу пісню,  вона  вже  спатиме. все більше  вкриватиметься  глибо­кими заметами. і  снитиметься  їй, мабуть,  легкий весняний дощ, який лунко  стукає  у її  снігову хату. і так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді  не розбудить. а тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. а тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. а тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. а тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. а тепер тітка солоха ламає калину. зірвані кетяги складає в торбу. сама вона – згорблена та немічна. щоб стара була така – то ні; а всеньке життя просла­бу­вала, нездужалося їй. якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. а якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. ягоди сяють у сузір’ї, не і мимоволі соком не бризкають. вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.