Майже всі ми є знавцями ввічливості й люб'язності, але не всі впевнені, що увага та доброзичливість допомагають у будь-якій ситуації. Кожна людина відрізняєтся один від одного. Кожен має власну зовнішність, характер, почуття, думки. Одні люди приємні, інші ні. А хто ж така чемна людина? Для кожно таке поняття як чемність має різне значення.
Чемність - це позитивна риса характеру, яка позволяє поводитися з іншими людьми з повагою і розумінням. Особито для мене, чемна людина - це гарно вихована особа, з високою освідченістю та моральними цінностями, багатим внутрішнім та духовним світом. Для сучасного світу така людина - це велика рідкість. У нашому житті вживаються слова, які необхідні для всіх нас і часом роблять дива з тими, до кого вони звернені. Правила хорошої поведінки вигадані не для ускладнення нашого життя, вони походять із життя доброзичливих, ввічливих, уважних, а отже, вихованих, культурних людей.
Кожен з нас хоча би декілька раз був нечемним або невихованим по відношенню до інших. Хтось кинув сміття не в урну, а на асфальт, хтось назвав маленьку дівчинку плаксою, а хтось сказав нецензурне слово. Все це прояви нечемності. Нажаль такі випадки трапляються кожні декілка хвилин по всьому світу. Тому, щоб бути хоч трішечки чемнішим нам потрібно поважати один одного. Як поводишся ти з людиною, так і будуть поводитися з тобою.
Бути ввічливою і чемною людиною треба в будь-якому випадку. Кожен із нас має свою думку щодо цього, але всеж ці цінності вічні.
Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії "Лісова пісня", звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом.
Світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється Людина. Поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько Лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. Дядько Лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. Він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. А своїй ненаситній сестрі повторював:
Що лісове,
то не погане, сестро, —
усякі скарби з лісу йдуть.
Із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько Лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. Лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. Старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. Любов дядька Лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:
Як буду вмирати,
то прийду, як звір, до лісу, —
отут під дубом хай і поховають...
Але ось з'являється юний племінник дядька Лева — Лукаш. Його прихід кладе початок майбутній драмі. Лукаш зустрічає Мавку. Ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. Привертає до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану Мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. Від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. Кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. І царювала в ньому Мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. Вона почала вчити Лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. Він мав талант до такого світовідчуття — і Мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
