ось і настала осінь. пора, яку ще називають золотою.
довкола усе змінюється. осінь, мов художниця, розмалювала дерева в жовто-червоний колір. листя поволі опадає на землю. трава висохла, стала темно-зеленою, де-не-де коричневою. птахи відлетіли в теплі краї, не чути їхнього голосного співу. горобці злітаються на червону горобину та калину.
людям осінь принесла щедрий урожай. у садах і городах доспіли овочі і фрукти.
осінь можна назвати чарівницею.
***
чарівниця осінь усе змінює на свій лад. ось зелені листочки стали жовтими. а то й зовсім червоними. як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці.
хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.
у садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. на поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.
по золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси.
чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.
(ох разашрась)
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
