-Подумай, яка багата наша рідна мова.
-Дійсно, чого варті самі дієприслівники. Під час читання книжок, вони цілком захоплюють мою уяву.
-Деякі філологи пишуть про їх роль у мовленні великі праці. Дієприслівники мають дуже цікаві морфологічні ознаки.
-Які саме, а то я раніше цим не цікавилась?
-Для початку можна розглядати дієприслівники різних видів. Вони можуть бути доконаними і недоконаними.
-Як цікаво. А можеш навести приклад?
-Так, звичайно. Візьмемо для прикладу таке речення. Ховаючись від лисиці заєць моторно стрибав по лісу. Слово ховаючись, утворена від дієслова- ховатися і має недоконаний вид.
- Що ти ще можеш сказати про цей дієприслівник?
-Ще, можу додати, що цей дієприслівник має дійсне та неперехідне значення.
-А час якось впливає на морфологічні ознаки цього слова?
-Цікаве питання. Так, впливає. Наприклад, це слово в теперішньому часі, а у деяких випадках дієприслівники можуть бути в минулому часі. Тоді вони мають доконаний вид.
-Дякую, за ці знання. Я вважаю, що вони мені знадобляться на уроках рідної мови.
Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.
Моя мама Олена дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.
Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.
