Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот.
Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших.
У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тихо стежка зацвіла
Вечоровою матіолою
Дивом-казкою світанковою...
Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.
А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує:
Від матері — слово, і пісня, і хліб.
Перша ластівка в небі, веснянка в гаях.
Все від матері — мужність і перший політ,
і як мати для всіх — Батьківщина моя.
Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка.
Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути.
Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість.
Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про до в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами.
Відомий поет писав:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін.
