У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки.
А. Чехов
Якщо є поняття "справжня краса", отже, існує і удавана, штучна, далека від істини. Чи одне і те саме ми розуміємо, коли говоримо: "Яка красива дівчина!" і "Яка красива людина!"?
Перше, що спало на думку; коли задумався про справжню красу людини, — це Елен і Наташа, якими їх побачив на балу Андрій Волконський. "її [Наташині] оголені шия і руки були худі і некрасиві в порівнянні з плечима Елен". Але в чомусь же князь побачив перевагу цієї "зляканої і щасливої дівчинки"? У тому, як вона розцвіла щирою посмішкою йому назустріч, як під час танцю "обличчя її сяяло захватом". Молодий князь побачив справжню красу Наташі: вона була в кожному її русі, якесь внутрішнє світло прикрасило її худенькі плечі і тонкі руки, її ще "невизначені груди".
Мені здається, що слова Чехова, відомі всім і кожному, не слід розуміти буквально. Я думаю, що письменник хотів висловити думку про красу як своєрідну гармонію. Добрі пориви душі, розумні і прекрасні думки можуть зробити людину зовні красивою, а от злу душу і хибні думки зовнішня краса не сховає.
Справжня краса людини в її вчинках і діях, у її стосунках з навколишнім світом. Культурна, інтелігентна людина завжди істинно красива, тому що багата душею. Адже скільки разів ми зіштовхувалися в житті з такими оцінками нових для нас людей
