Яка це добра й світла година, коли село йде на Великдень до церкви! Вийнято зі скринь і шаф найкращий одяг, а для нас він таки найкращий у світі. Вишивані сорочки та блузи, на яких барвляться квіти й чарують око предивні візерунки, вишивані кептарики, брилики на хлопчиках, віночки й стрічки на дівчатках. І все це нове, одягнуте сьогодні вперше, бо цілий рік готувалося до Великодня. Сплетені з лози й розмальовані майстровими руками кошики, прикрашені вишиваними рушниками. Усе чисте й біле, як цей світ, чекає на себе краплі свяченої води.
А церква й довкола церкви — мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паски. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній тленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів. А серце звернуте до неба, і тиша така дзвінка, ніби щойно над цим окрайцем української землі перелетіли святі.
І не перепинити цієї живої народної ріки до церкви, бо в її святості живе наш дух, бо так виростали наші традиції, єдналася нація, так благословилася незалежна Україна
-- Привiт!
- Привiт! Ідем сьогодні ввечері на вулицю?
- Ні, якраз у цей час починається моя улюблена передача.
- Ти ще телевізор дивишся? Дивно! Що ж таке цікаве ти там ще знаходиш? Я вже давно все дивлюсь в інтернеті!
- Ні, телевізор – це саме те, що треба! Це ретро! А ретро нині модно!
- І що ж таке «ретрове» заважає тобі сьогодні піти з нами на вулицю?
- Ти знаєш, є така класна передача: «Світ навиворіт з Дмитром Комаровим». Він мандрує по всьому світу і знімає цікавенні репортажі про місцеві звичаї та традиції.
- Не чув! І що?
- А те, що сьогодні будуть показувати нову телепередачу, яку він знімав у Тибеті. А я давно захоплююсь Тибетом. Він обіцяв показати справжній череп йєті.
- Йєті?! Це хто? Тібетський Йорик?
- Ха! От приходь до мене, подивимося разом, і тоді будеш знати!
- Заінтригував! Тоді чекай мене о шостій!
- Добре. Бувай!
- До зустрічі!
