. Прочитайте текст і виконайте завдання
А) Доведіть що це - текст, назвавши його ознаки й проілюструвавши їх прикладами
Б) Визначие тему, комунікативне завдання тексту, стиль і жанр
В) Складіть план тексту
Відтінки сміхової енергії
Слово сміх наче випробовує спроможність мови за до всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітніші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий посміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості.
Утім, хоч якими б влучними епітетами не прикрашали посмішку, на ній залишатиметься знак префікса по (латин. те, що стоїть спереду) — знак її поєднання з негативною енергетикою. Посмішка може стати чимось агресивним, грубим, їй більше пасують неприємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, єхидна. Не до їй і суфікс здрібніння (посмішечка), й епітети: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива.
Інша річ — усмішка. Їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — хороший дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усміхніться!».
Префікс у словах насміх і насмішка не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс на- (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.
Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на суфікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звичним, що так часто звучить, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «З крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч.
Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і небезпечніше. Усмішка і насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю, насмішка — злом; ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре, а насмішкою — аби було зле.
«Немає зла, щоб на добре не вийшло» — це прислів’я підходить для всіх випадків. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісеr — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би він таким заповзятливим, якби не ті насмішки.
Перший з-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофель. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лише те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові (За А. Содоморою).
