Сенкан (синкан, синкант) — це вірш, що складається з п’яти рядків. Слово ”сенкан” походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків. Французькою це слово звучить як «cinquains», англійською – «cinquain», російською – «синквейн»..
Історичні відомості про сенкан
З великою мірою упрощення, сенкан можна охарактеризувати як особливу форму білого вірша. Це короткий поетичний твір, жанр в японському стилі, що складається з п’яти рядків і пишеться за визначеними правилами.
Винайдено сенкан в США на початку ХХ ст. Основоположницею жанру і творцем цієї поетичної форми є американська поетеса Аделаїда Крепсі (1878-1914), пошановувачка східної культури, словесник, викладач основ поетики. Книга «Сто віршів Стародавньої Японії» та знайомство з японськими жанрами хоку і танка надихнули її на створення власного оригінального поетичного стилю – стансу, який складався з п’яти рядків і містив 22 склади. Сенкани ввійшли до її збірника «Поезія» («Verse»), який був виданий в 1914 році вже після смерті поетеси, скоро став надзвичайно популярним у всьому світі та кілька разів перевидавався. Американське походження цієї форми під впливом японських мініатюр призвело до того, що іноді сенкан ще називають «американське хоку».
Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.
Моя мама Олена дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.
Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.
