2.) Прочитайте текст і виконайте завдання. Був туманний ранок, над будинками висіла сіро-коричнева пелена. Мій компаньйон перебу- вав у найкращому гуморі, без угаву говорив про кремонські скрипки та різницІо між скрипками Страдiварі й Аматі. Я мовчав, бо похмура погода та сумна справа неабияк мене пригнічували. Ви наче й не дуже думаєте про роботу, яку взяли на себе, — не витримав я. Я ще не маю фактів, відповів він. А теоретизувати, не знаючи всіх обставин справи, величезна помилка. Це вІТЛИває на безпомилковість висновків. Скоро Ви матимете факт

 Закінчилось літечко.На зміну йому надходить осінь.

 Пташки готуються до відліту у вирій, теплі краї. Деякі уже відлетіли, а інші тільки збираються. Незабаром настане зима і у наших краях майже не залишиться птахів окрім снігурів та інших птахів які на зиму не відлітають від рудної батьківщини. Закінчиться прекрасний спів птахів.

Ось вона вже зовсім близько... Та це зовсім і не хмарка, а величезна зграя шпаків! Навесні та на початку літа вони живуть парочками, а зараз зібралися у зграї. Це вони готуються до відльоту в далекі  теплі  краї — у вирій. Та доки ще не настала пора відльоту, зграї шпаків цілими днями літають над полями, понад луками, шукають собі їжу.А як мине тиждень, другий, як вибілять перші заморозки поля та луки, — глядь, шпаків уже й нема! Значить, полетіли наші шпаки у вирій аж до наступної весни.

  Ластівки є мандрівниками всїх країн.Тому вони відлітають най першими. Вони летять у теплі краї у вирїй. Вони відлітаюсь від нас, тому що їм нема чого їсти. Адже усі комахи ховаються під кору дерев,в опале  листья. Тому нам слід з нетерпінням їх чекати.

  По болоту поважно бродять лелеки дивлячись як на наших очах відходить літечко наступає осінь, а слідом за нею зима.  Лелека-символ сімейного благополуччя,любові до батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки,ажде з давніх-давен вважають що лелека-священий птах , за розорення його гнізда - кара-пожежа. А ще лелека приносить до оселі немовлят...Лелека -символ вогню і сонячного світла.Вважають,що коли дівчина побачила високо в небі лелеку,то через рік вийде заміж.  Свої прильотом лелека провіщає весну...

  Ось уже наступає перша паморозь.На цьому літечко закінчилось і повернеться лиш наступного сезону. Земля починає замерзати починають приходити до нас вітри, дощі,зливи,грози…Не вспієш обернутися як все на вкруги покриється памороззю.

Відійшли в минуле тих часи, коли все наше землю загарбали і поділили між собою сусідні держави. Нестерпно жилося українським людям у неволі. І почали смердоті втікати в пониззя Дніпра, задарма звані пороги, де були дикі степу. Втікачі називали собі козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, смердоті заснували Запорозьку Сич. Укріплення було б грізним й навіювало страх не гостям. Його оперізували високі земляні вали, глибоченний рів та сторожові башти. З бійниць націлювалися жерла гармат й самопалів. Підступи до Січі пильно охороняли дозорці. Хто виявляв ворожко військо, тепер запалював бочку з смолою — й стовп чорного дмитрика сповіщав далеко навкруги про небезпеку. Козаки оббирали з-поміж собі кошового отамана. Очолюване ним військо було б як одна сім'я. Витривалі і дужі, кмітливі і надзвичайно хоробрі, козаки лагодили опір найзапеклішому ворогові. Захоплені зненацька в поході, смердоті негайно могли побудувати із возів неприступну фортецю і мужньо боронилися проти війська, набагато дужчого за собі. Колі ж треба було б перечекати неминучу загрозу де-небудь при березі чи в плавнях, запорожець бравши у рот звичайнісіньку очеретину й тривалий годину міг просидіти под водою, дихаючи через трубочку. За звичаєм, запорожці голили собі бороди і голови, лишаючи лише довгі вуса і оселедець. Оселедець звисав із маківки, і часто його намотували на вухо. Одяг теж був незвичайний: червоні, як жар, й широченні шаровари, жупан, барвистий пояс, із-за якого стирчало кілька пістолів, шапка із китицею, при боці шабля та ще колиска із мідним ланцюжком мало не дуже до п'ят. Слава про волелюбних козаків-запорожців линула широким світом. Про них знала вся Європа й схід, смердоті залишили славну сторінку як лицарі честі і захисники рідної землі. Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було б нашим пращурів віруванням, так саме, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки із чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання і ототожнення собі із природою. Давні українці малі свій Олімп, природа їм був живою, смердоті вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, смердоті поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також всім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо. У родинному колі особливими почестями був наділена Берегиня — найдавніша богиня добра і захисту людини від усякого зла. З годиною Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю батьківщину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерти тощо. Зображалась чи вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішу-чалися над вікнами і дверима, й мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині із глини чи міді носили на груд. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки з застережливо піднятими руками. її образ із 14 століття входити до українського народно-прикладного мистецтва і дійшов до відома наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта з піднятими руками, аби стоїть на захисті всієї землі української.