земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.
софія київська або софійський собор – це одна з найдавніших пам'яток української архітектури та монументального живопису хі-хvііі століть. народилася вона ще за часів існування київської русі, але століть зазнавала змін: як оновлень, так і руйнації. собор як головний храм держави був свого часу духовним та політичним центром. у його стінах відбувалися найвизначніші урочистості: сходження на великокняжий престол, прийняття послів. тут затверджували навіть політичні угоди. у соборі велося літописання, були створені перші відомі на русі бібліотека та школа.
зовні проста, а в середині розкішна споруда уособлює ідеал людини, як його бачили архітектори тих часів. без зайвих оздоб та кричущих прикрас, адже людина за християнським віруванням має піклуватися передусім про внутрішню красу. білі стіни собору приховують неймовірної складності та виняткової краси фрески й мозаїки.
фрески зображують різноманітні біблійні сюжети, а мозаїки – найбільш шанованих постатей християнства. особливо вражає шестиметрова мозаїка із зображенням богоматері. її постать міниться тисячами відтінків численних шматочків смальти, старанно дібраних працьовитою рукою майстра. також у техніці мозаїки виконані зображення христа та марка євангеліста, воїна княжої доби, який захищав віру й державу від загарбників.
довгою і складною є історія софії київської, так само, як і історія нашої країни. і коли золота поверхня бань сліпуче виблискує у променях вечірнього сонця, а небесна блакить міниться у рожевому серпанкові, усвідомлюєш, який скарб перед тобою, і як важливо зберегти його для наступних поколінь.
У сім'ї завжди дбають один про одного і допомагають у скрутні хвили. Я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.
Зважаючи на те що Українці - дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. Були б кращі умови і панувало б порозуміння. Люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. Ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. Згуртована праця до б зміцнити національну гідність і до країні з економічними проблемами.
Багато незгод випало на долю українців. На сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків та безхатченків. Хіба б було таке у щасливій родині? Де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку до Не будучи сім'єю ми не відчуваємо того добробуту і підтримки, про яку мріємо! Тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.
