Своїй неповторності, яка частина мови?

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.