Завдання 4 Перепишіть текст, вставивши пропущені розділові знаки, підкресліть орфограму «Спрощення в групах приголосних». Минулому не кинеш кладку усе відходить все мина. І залишаються на згадку лиш рідні чесні імена. (П. Сиченко.) Хто такі були фронтовики? Переможці що пішли в віки струсонувши капoсний Берлін побажавши добрих перемін (О.Матійко.) Бороніть молодих бо химери підступні підступні облесні! (О. Корсовецький.) Як надійшла щаслива ДОЛЯ збудила весняну снагу моя душа немов тополя зазеленіла на снігу. (Д. Павличко.) Як синій дим повільно гусне вечір. (В. Мороз.) Тут плин Дніпра і часу плин відчуєш болісно і зримо. (Б. Дегтярьов.) От я порушив віків зробив сонет шістнадцяти рядків...

Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.     У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам»ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі — птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди…    Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом. - Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування. -Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки. -Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам — ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час. -Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі — весело зачиркали пташеки. — Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.

Слово не лише одиниця спілкування між людьми, а й частинка людської душі, ї внутрішнього світу. Недарма кажуть - лагідне слово - ключ до серця... Ми часто вживаємо в спілкуванні як грубі,так і ласкаві слова, які допомагають людині пережити тяжкі хвилини розпачу та жалю. Кожне лагідне слово - це ще один плюс до вихованості людини, адже такий споcіб спілкування притаманний толерантним людям. Отож, будымо чемнили один з одним, і, головне пам'ятаймо, що "слово, не горобець, вилетить, не спіймаєш", та якомога частіше вдаваймося до хороших слів.