улітку багато людей задіяні у праці на полі. хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. відпочиваючи за містом, я часто спостерігав за такими працьовитими людьми і мені дуже їх старанність. наприклад, ви можете запитати: "що може зацікавити у праці звичайного косаря? ". та чи знаєте ви - наскільки, це клопітка робота? тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. до роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним ві траву в один бік. під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение:
