У своїй п’єсі «Наталка Полтавка» талановитий український письменник і драматург Іван Котляревський наголошує, що найкращі риси характеру розкриваються лише в творчих натурах. А ось життя з соціальними та духовними паразитами, якими у творі є виборний, возний та деякі інші персонажі, для простої людини перетворюється на страждання. У пана така жінка, як Наталка, стане кріпачкою, і становище її буде гірше наймички. При цьому автор яскраво зображує увагу і любов Наталки до матері, щирість почуттів дівчини до старої жінки.
Саме через велику повагу до матері Наталка дає обіцянку вийти заміж за багатого нареченого. У її серці борються почуття вдячності і пошани з почуттям кохання до Петра. Проте, навіть щира любов до матері не може стати перепоною у боротьбі Наталки за своє щастя, яка здатна порушити навіть вікові народні традиції. Дівчина заявляє, що рушники нічого не означають і відмовляється виходити заміж за багатого возного.
Не менш позитивним рисами наділений і наречений Наталки Петро. Він проявляє себе як гідна людина, яка має право на кохання такої гарної дівчини, як Наталка. Хоча парубок і бідний, але серед інших героїв п’єси він вирізняється прямотою і чесністю, йому притаманне почуття відданого кохання, заради якого він нехтує власним добробутом і відправляється на заробітки в далекі краї.
Іван Котляревський особливо підкреслює благородство парубка. Коли той бажає довідатися, чи любить його Наталка після повернення у рідне село, він звертається до свого товариша Миколи з такими словами: «Як вона вільна, то скажи за мене, а коли заручена, то не говори. Нехай один буду я горювати i сохнути з печалі». На жаль, благородство Петра інколи межувало з нерішучістю і заважало йому боротися за власне щастя, а його слабким місцем були готовність до самопожертви і надмірна чутливість.
Подібне зображення головного героя зумовлено як важкими умовами його життя, так і кращими рисами його характеру. Автор п’єси розповідав, що Петро шукав роботу «по всіх усюдах», а своє добро наживав кривавим потом. Хоча Петро і був звичайним наймитом, він проявляв цікавість до культури, і його судження про мистецтво були більш гармонійні, ніж думки Макогоненка чи возного, які тільки видавали з себе освічених людей. Петро мріяв про сімейний затишок, але у нього не вистачало сміливості боротися за своє щастя. І якби не Наталчина завзятість і відданість коханню, якби не до Миколи, можливо, Петро так і не наважився б відстоювати свою наречену і виборювати своє кохання.
Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги — альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а через них почали звертатися до інших книг. Книги — наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов'язані книзі. Вона вчить нас. бути чесними, працьовитими, любити свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи.
Я люблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачують мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови.
Я вважаю, що книги — це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.
