ПОЕЗІЯ і ПРОЗА ПРОФЕСІЙ Редакція журналу щодня одержує чимало листів. Ці листи щирі й відверті.
Відчувається, що їх авторам хочеться висповідатися, спитати поради. Адже
розповісти про себе все, навіть найінтимніше, найзавітніше незнайомій
людині легше, ніж найближчому другові.
Ці два листи прийшли одночасно. Обидва від дівчат-ровесниць. Одна
дівчина, закінчивши школу, пішла працювати до канцелярії, її пригнічує
одноманітність хай і нескладної, але такої буденної праці. Вона заздрить
тим, хто завжди в дорозі, хто ночує в наметах, бачить над собою не стелю,
а зоряне небо.
Інша дівчина стала геодезистом. Тижні, а то й місяці вона проводить у
полі, тому так сумує за гамірливим містом, так заздрить своїм ровесницям,
які можуть хоч щовечора відвідувати якщо не музеї й театри, то принаймні
дискотеки. Професію свою вона ненавидить. «Мені здається, я сіла не в
свій потяг. Треба б пересісти, але як же непросто це тепер зробити»,—
пише вона.
Справді, тепер це непросто. Як і непросто, врешті, вибрати той самий
«свій» потяг вчасно і правильно.
Які неправдиві,— просто-таки бутафорські уявлення має наша молодь про
різні професії! Лікар — це для неї обличчя у марлевій пов'язці, яскрава
лампа над хірургічним столом. Родичі очікують біля дверей операційної,
уже з квітами, бо наперед переконані, що операція пройде блискуче.
Сталевар — це для молодих твердий погляд, рішучий вираз мужнього
обличчя, яскраве полум'я мартену... Геолог — це рюкзак, едельвейси,
водоспади, ризиковані, проте завжди вдалі переправи через бурхливі
гірські річки, гітара біля мальовничого багаття...
Як же легко зобразити зовнішні атрибути професій! І як нелегко розкрити
істинну суть фаху! Тут уже треба збагнути прозу щоденної копіткої праці
людей, бо ж без прози не існує поезії.
Життя геолога — це місяці, якщо не роки обробки зібраних матеріалів. Це
бездоріжжя, побутова невлаштованість, часто бездомність і безсімейність.
Крім краси гірських ущелин та екзотики дрімучих хащів, це люті комарі й
набридлива мушва, це безкінечна втома.
Життя лікаря-хірурга — це безперервне фізичне й душевне напруження, це
гоєння людських ран і виразок. Це будні прийому стражденних і, буває,
роздратованих хворих, це виснажливі нічні чергування. Нерідко — це й
найтяжчий моральний обов'язок сказати рідним, що врятувати хворого
попри всі зусилля не вдалося...
Життя вчителя — це не лише оберемки квітів у день екзаменів. Це стопи
зошитів, які доводиться перевіряти до глибокої ночі, це шум у класі,
штовханина на перервах, це сорок учнів із різними, такими непростими
характерами... І то в кожному класі по сорок, а скільки усього? А протягом
життя?
Тож придивляйтеся до людей, до їхньої праці, до прози й поезії професій,
які вас зацікавили! Щоб не довелося потім пересідати в інший потяг
(Із журналу; 410 слів).
2. Виконайте завдання над змістом прочитаного .
1) Визначте основну думку, тип і стиль мовлення прослуханого
тексту?
2) Через що може з'явитися незадоволення обраною професію?
3) Чому непросто обрати «свій потяг»?
4) Чому в молоді часто викривлені уявлення про різні професії?
5) Які професії згадуються в тексті? Що відомо про зовнішні
атрибути і суть кожної з них?
6) Як ви розумієте вислови: «Фахівці, як і професії, бувають
різні», «Без прози не існує поезії»?
