Синтаксичий розбир слив приихати

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!

- Привіт, Сашко! Який же я радий тебе бачити!

- Привіт, Іване! Нарешті зустрілися! Як ся маєш? Як справи? Ви вже перебралися до нової квартири?

- Все добре! Так, перебралися. Лише вчора! Стільки клопоту з тим переїздом, увесь час був зайнятий. Спочатку речі складав, потім з батьками викидали все непотрібне, потім викликали вантажівку, щоб поперевозити все. А потім у новій хаті розпаковували та розставляли речі по місцях наново.

- О, це нелегка справа. Ти не виходив на вулицю майже тиждень!

- Ось так вийшло. Скучив за тобою!

- Я теж. Ходив на прогулянки з приятелями, та без тебе все не так цікаво.

- Дякую, друже! Ну, тепер будемо бачитися часто, як завжди. До того ж тепер ми майже сусіди, тож зможемо залишатися один в одного до пізнього вечора.

- Це просто супер! Ну, а як тобі нова оселя?

- Мені подобається! Вона значно просторіша, ніж попередня, в мене велика власна кімната, де можна дивитися фільми, слухати музику, і ніхто не заважатиме. До того ж, мені страшенно подобається вид з дев’ятого поверху – вся околиця як на долоні!

- О, як цікаво! Радий за тебе!

- Знаєш що? Приходь сьогодні ввечері в гості, я тобі все покажу та розкажу.

- Добре! В мене теж накопичилося безліч новин для тебе!