робили чорно-білі знімки. Працювати з ними було дуже складно, тому і зробити знімок коштувало дорого.Але,це не зупиняло прагнення людей увіковічнити свої сім'ї на фото. Це заняття займало дуже багато часу та сил, тому до нього ставилися дуже відповідально. Одягали свої найкращі речі та надягали велику кількість прикрас. Це продовжувалося багато століть,поки фотоапарат вдосконалювався. Він ставав менш важким, зручнішим у використанні та якість зробленого ним зображення росла. Фотоапарат став простим предметом у родині. Його можна було зустріти майже у кожній сім'ї. Фото тоді робилися на плівку. Плівкою дорожили і не витрачали її на безглузді фото, її використовували для спогадів. Зберігали спогади про час коли родина була разом. Зберігали ці фото у фотоальбомах.
Объяснение:
я бы посовмещала некоторые предложения в одно.
На життєвому шляху людини є злети і падіння і найбажаніші мрії завжди потребують клопіткої праці і зусиль для досягнення. Тому, на мою думку, не розумно впадати у відчай при кожному падінні. Кожен фініш - це по суті старт й існує навіть молодіжний вислів - "Іноді чорна смуга стає злітною", з яким я цілком погоджуюсь.
Відомий твір Михайла Коцюбинського " Intermezzo" є яскравим прикладом духовного відродження людини після падіння. Падіння у цьому сенсі має глибокий зміст морального занепаду душі героя під впливом міського життя. Ліричного героя охоплює втома і він не може знайти вихід із цього становища. Але на до приходить природа. Вона дає нові сили герою і він вже бадьоро починає наступний свій старт.
Багато прикладів ми також можемо знайти в історії нашого народу. Ви тільки подумайте скільки разів ми стояли на краю прірви! У нас були війни і повстання, жорстокі диктатори і голодомори. Але ми ж не здалися! Кожне випробування робило народ сильнішим і загартованішим, кожна невдача давала нові сили для продовження шляху... І ось результат: наше велика і квітуча держава, з стабільною економікою і розвинутою політикою.
Отже, кожне падіння - це новий крок, або іншими словами старт, до здійснення мрії. І я вважаю, що улюбленцем долі щастить бути не кожному і невдача загартовує людину на багато більше ніж успіх. І саме головне: вона вчить нас не допускати таких самих помилок у майбутньому.
