Виправте стилістичні помилки у реченнях. 1. Із-за хвороби вона пропустила цілий семестр. 2. Завдяки запаленню легенів він не складав зимову сесію. 3. Мати завжди піклується за своїх дітей. 4. Купуйте товари по ціні прейскуранта. 5. Я ділився своїм враженням про виставку зі своїми друзями. 6. На стелі висить кришталева люстра. 7. Скільки можна знущатися над старим конем?! 8. Він прийде до вас по моєму дорученню. 9. Близько села було лісництво. 10. Біля двадцяти відсотків прибутку беруть як податок. 11. Брат безмежно любить і вірить сестричці. 12. їхати було не лише передчасно, але не раціонально.

Мою маму звати Інна Іванівна. Це молода, сучасна та енергійна жінка, яка дуже любить свою родину. Мама - берегиня домашнього вогнища, яка завжди ставить інтереси родини вище за свої. Матуся смачно готує та любить приймати гостей.

  Мама працює в соціальній службі. Вона дуже чуйна та щира. Люди завжди дякують мамі за до Через матусину лагідність у неї чимало товаришів. Інна Іванівна завжди усім допомагає, підтримує, співчуває.

  Для мене з моєю сестрою Сашею матуся - не просто людина, що живе поряд та готує їсти. Це справжній друг, на якого можна покластися, якому можна довіритись. Моя мама - найкраща жінка в світі, найдорожча та найрідніша людина.

Багато славних сторінок має історія України. Ця земля колись була уособленням волі. Кріпаки XIX сторіччя ще пам’ятали про те, що предки їх були козаками, які не визнавали над собою жодної влади, нав’язуваної силою. Вони самі обирали собі гетьманів та отаманів серед тих, хто на їх думку був цього достойний. А слава про козацькі походи йшла далеко за межі українських земель.

Шевченко, якому боляче було дивитися на своїх земляків, що гнулися у панському ярмі, намагається збудити свідомість українців і звертає свій погляд до тих часів, коли

…в Україні запорожці вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

На жаль, єдиною згадкою про ці події зараз є тільки високі могили, у яких спочивають козацькі тіла. Можливо, одна з них і належить запорозькому отаману Іванові Підкові. Шевченко не дотримується у своєму творі історичної правди, бо відомостей про участь Підкови у морських козацьких походах немає. А сам він, хоч і був на Запорожжі, але потім став молдавським господарем і керівником визвольної боротьби проти турецько-татарських загарбників і молдавських феодалів у XVII сторіччі. Але для поета важливо відтворити у творі образ запорозького отамана, а його ім’я та реальне існування не так і важливі.

Козаки, що вибиралися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися як із турками, так і з морською стихією, бо «синє море звірюкою то стогне, то виє». Мужності і завзяття їм додавало і те, що поруч з ними був їхній отаман, якого вони обирали самі, а це означає, що вони повністю довіряли цій людині, могли довірити їй своє життя. Їм і не важливо, куди їхати, бо Підкова (їх отаман) «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, навіть змінюють свій маршрут, бо отаман вирішив їхати не до Синопу, а у Цар — град. Цікаво, як Підкова віддає свої розпорядження: досить йому тільки підняти свою шапку, як усі човни зупинилися, щоб вислухати свого «батька отамана», як вони його називають.