ІВ, БЕЗ СПАМА !

Прочитати та записати в зошит як переказ:
Василь Миколайович Навроцький мовби сполучив у собі всі ці спалахи творчості: малював забавки з дитинства, взявся за справжній живопис із великим запізненням, десь у тридцять п'ять років; до того ж зовсім випадково.
Після тяжкої операції вiн лежав горiлиць на канапі, читаючи німу білину стелі. Перед очима його, ніби в чарівному екрані, пропливали дивовижної краси i загадковості візерунки: то вони тішили ще недавнього будівельника витонченістю козацького бароко, то вигравали барвами поліської веселки, то вмить заворожували зiр силуетами рідних краєвидів. Навіть зникали приступи болю, коли розпалена уява переносила недужого в інший світ - ліній, кольорів і картин.
Василеві захотілося бодай на мить зупинити ці видіння, і він вхопився за олівець, щоб закарбувати їх на папері. Спершу виникла чернетка розпису в загальних рисах, потім її було втілено в «картон» зі склеєних аркушів, а згодом, коли відступила хвороба, скоїлося диво: стеля і стіни в кімнаті засвітилися, заяскравіли, загомоніли. Де і поділася порожнеча лікарняної палати в хаті: зненацька ожили понурi кутки; святкова оздоба заповнила одноманітний простір. Може, від цих оздоровчих перетворень і почалося нове життя Василя.
Перша спроба надихнула на пошуки себе. I Василь, мов зголоднiлий, кинувся малювати. Не гребував нічим: інтер'єром, краевидом із вікна, окремими предметами, кімнатними квітами.
Минали місяці, роки, доки натрапив на слiд народних фарб. Перепробував десятки й сотні рецептів. Вичавлював соки з плодів. Варив листя і кору. Вiдкривав фарбувальні властивості різних речовин. Але зупинився на давно засвоєних в селі рослинних барвниках.
Сполучивши їх із вапном. Василь, по суті, винайшов не тільки свою неповторну палітру, а й свiй своєрідний стиль письма. Колір мовби сам по собі промениться, висвічує такими золотисто-сріблястими тонами, що їх може створити сама тiльки природа.
У художника немає ні краєвидів, нi натюрмортiв, нi портретів. вони в нього якісь узагальнені, трохи вигадані, але життсво правдиві й достовірні. У них передані особисті почуття митця, стан його душі. Тому на виставках глядачі подовгу милуються його роботами: їм подобається в картинах митця оте «свое», виважене .
Ніхто не заперечить: це талант. Щирий. Самобутній. Яскравий (М.Полтавець)