Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).
Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].
Зміст
1 Історичний нарис
2 Найвідоміші дзвони
3 Будова дзвона
4 Виготовлення дзвонів
5 Дзвін у православ'ї
5.1 Види церковного дзвону
5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.
5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.
5.4 Била і клепала
5.5 Поява дзвонів
5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями
6 Дзвін у слов'янській міфології
6.1 Дзвін і сфера містичного
6.2 Магічні властивості
6.3 Асоціації та повір'я
7 Музей дзвонів
8 Фестиваль дзвонів
9 Інше вживання дзвонів
10 Прислів'я, мовні звороти
11 Див. також
12 Примітки
13 Джерела
Історичний нарис
Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.
Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.
Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]
Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.
Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.
Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.
Объяснение:
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У старенької був красивий чорний кіт Мурчик, дуже розумний, але з незалежним характером. Він гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідніх котів та на їх господарів. Якщо його брали на руки, він одразу ж виривався, міг ыще й подряпати.
І ось од ного разу Мурчик зник. Спочатку ми були спокійні, бо раніше він іноді пропадав на ніч або щонайбільше на добу, але вже не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися. Бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, шукаючи сіромаху, але Мурчика ніхто не бачив. Якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. Виявилося, що господарі будинку, біля якого ми його знайшли, поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз усередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її у кухні на вікні і злодюга у їх відсутність ласував рибкою. Коли ж господарі помешкання повернулися і помітили той злочин, кіт швидко виліз і втік. Яка незручна ситуація! Нам бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули зачинити кватирку. Ми всі посміялися. Потім частенько бачили, як Мурчик навідувався до них у двір і довго сидів, сежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку. Напевно, коти не роблять висновків.
