перевод : Bыписать из текста глаголы с зависимым словом и определить время, число, лицо или род, вид и . Каких только журавлей не изобрели наши предки. Это и деревянный журавль у колодца, и сообразительный и журавль-мечта из пословицы. журавль Возможно, даже землю свою назвали они в честь золотокрилих крунив- журавлей Украина - клюквенным сказки, краем. Издавна люди верили, что именно журавли несут на своих крыльях весну. Пролетят лесами, погубят золотые ключи, которыми солнце открывает щедрые кладовые земли-кормилицы, и не узнаешь тех полей лесов. Как будто бескрайнее зеленое море разлилось от горизонта до горизонта.

Объяснение:

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.