Чи замислювалися ви за швидкоплинність життя ?Чому життя так швидко йде ?Яка його мета ? Хто я ? Звідки взялося все ? На ці питання ,на двоь немає однозначної відповіді,кожен сам відповідає на ці питання в думках ,а якщо спитати оточуючих ,друзів або родичів чого вони хочуть ,вони нічого конкретного не скажуть ,поважають це зайвим говорить іншим .Але питання в чому ,звідки взявся всесвіт та люди ?Нажаль ,якщо нас раптом не стане ,нічого не зміниться ,світ був ,як до нас ,так і після нас ,але все одно один без одного ми ніщо ! Якщо нам об'єднати зусилля ,бути друзями ,не бажати зла іншим ,то це й буде мир ,але не все так просто ,люди повинні розуміти ,щоб був мир ,ми повинні щось робити ,поступатися ,адже не може бути тільки так як хочеш ти ! Будь ласка ,люди ,памятайте разом ми сила
Кажуть, що людина за своє життя повинна посадити дерево, побудувати будинок і виростити дитину. Про будинки й дітей мені ще, мабуть, ранувато думати. А ось про дерева...
Я не розумію, як можуть деякі хлопці обламувати на деревах живі гілки, калічити кущі. Ще коли я був зовсім маленький, мама, гуляючи зі мною, звертала мою увагу на красу природи. І могутній дуб-велетень, і кучерявий клен з п'ятипалим листям, і струнка замислена берізка — вони ж просто казкові істоти. Хтось колись посадив саджанці, доглядав їх. Скільки років минуло, перш ніж виросли ці красені!
Нещодавно у нашому дворі екскаватор випадково зачепив дерево і зламав його. Перед вікнами зробилося якось порожньо і незатишно. «Нічого, синку, — сказав тато. — Скоро ми посадимо тут молоденьке деревце». Тато нагадав мені, що пересаджувати дерева треба восени або навесні, коли дерево .ще спить. Адже завжди можна ненароком пошкодити його корені.
Одного осіннього ранку, поки я ще спав, тато привіз маленький прутик з декількома гілочками. Коріння було дбайливо обгорнуте мішковиною. Після сніданку ми вибрали місце у дворі, працюючи по черзі, викопали досить глибоку яму. Тато старанно розпушив землю. Я обережно тримав саджанець, тато обережно обсипав землею його корені. Ми трохи вирівняли стовбур, досипали решту землі, зробили лунку. Потім я полив наше деревце. Тепер залишилось лише чекати.
Навесні з'явилися бруньки, потім маленькі листочки спочатку на кущах, потім на деревах. Наше дерево стояло голе, наче мертве. Мені вже здалося, що воно не оживе. Але... Одного дня я побачив, що бруньки наче трохи набубнявіли. А потім... Не повірите, за одну ніч усе змінилося.
«Це буде красуня липа», — сказав тато, коли вранці ми побачили на дереві маленькі листочки. Отже, перше дерево у своєму житті я вже посадив. А якою прекрасною стане наша Земля, якщо кожна людина зробить те саме — посадить одне дерево, а ще краще — два або три!
