нужно как на тему хто для мене патріотии

Культура мовлення , культура мови, мовна культура — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.(это все чем могу )

Як би там не говорили, але багато в чому сама людина все таки визначає свою долю тоді коли вона все ж може вибирати. Але ж часто буває що з нами стається банальна випадковість яка вирішує все за нас.Доля людини у великій мірі залежить від того як вона мислить і який в неї характер.Що судилося, те зміниш. У кожному житті людини є свій сенс і їй визначено пройти певні випробування і повороти долі. Але якщо у людини сильна воля, то вона змінить те, що визначено і справиться з усіма зовнішніми перепонами на шляху до того, що вона хоче. У кого сильна воля - буде творити свою долю.Той, у кого слабка воля, не може бути творцем своєї долі - він підкоряється обставинам та іншим людям, які його долю і формують. Тільки вольова людина може взяти долю в свої руки, і сама визначати свій шлях, а не по течії. Можу навести приклад з літератури. Як писав Т. Г. Шевченко: "У кожного своя доля і свій шлях широкий..." . 
Цим він хотів сказати,що людина творить свою долю , а доля її шлях.Також доля залежить від характеру людини. Наприклад як у пісні Короля і Шута "Два друга и розбійники" один хлопець сказав що здробить все, що завгодно тільки щоб вони не вбивали його. Отаман зграї сказав вбити свого друга , на що він погодився і в той же момент встромив у серце друга клинок. Ось так можуть робити люди із слабким характером, хоча він міг і не підкорятися наказу, а разом з другом відбитися від тієї зграї розбійників, або хоча би втекти.
На завершення свого роздуму підсумую: я аж ніяк не стверджую, що треба опускати руки, якраз навпаки, боротись потрібно до останнього. От тільки коли настає те "останнє", не варто товкти головою в стіну, натомість куди краще впасти в теплі обійми старої-доброї долі.