Ми йдемо далі й далі дорогою пізнання. Опановуючи складні науки,а от пізнати самих себе нам іноді дуже нелегко...
Найбільше прикрощів завдають нам буденні невдачі, дрібні конфлікти, з яких виникають великі непорозуміння.
Безконфліктне співжиття людей— велике мистецтво. Одначе не настільки велике, щоб ми при бажанні не змогли оволодіти ним, навчитися легко, невимушено застосовувати набуті знання у повсякденному житті.
Життєвий досвід свідчить, що мало бути добрим, треба ще бути тактовним. Чуйність— доброта серця, тактовність— його розум. Поняття ці нерозривні, як нерозривні зміст і форма.
Щоб бути тактовним завжди І всюди, треба знати основи культури поведінки. Без такого знання людина справляє враження невихованої, хоч би якою доброю вона була.
Протягом свого історичного розвитку людство виробило струнку систему правил і норм культурної поведінки, які в різні часи називалися ще етикетом, правилами пристойності, манерами доброго тону. До всіх цих правил треба ставитися так, як ми взагалі ставимося до культури минулого: все краще сприймаємо, все гірше відкидаємо.
Книги про минуле не втрачають актуальність і в наш час. Вони є неоціненним надбанням сьогоднішнього суспільства, тому що висвітлюють всі проблеми і розв"язки проблем минулого, так важливих для науки теперішнього.
Важливим є те, що деякі морально-етичні норми не втрачають свого значення протягом усіх поколінь і те, що люди часто наслідують характери, звичаї і традиції своїх пращурів. У сучасному світі залишилось багато тих переваг і недоліків людської сутності, що були притаманні людям у минулому. До теми протиріччя особистості, у своїх книжках, зверталося багато українських письменників, таких як Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Карпенко-Карий.
Отже, на мою думку, саме книги про минуле розкривають сутність сучасного.
