Єсє на тему "негативні явища в суспільстві"

Їх побачили маленькі діти і почали радіди. Але діти були не самі а з своїми рідними, мудрими, чемними і гарними батьками. А точніше з батьком і матерю. Батьки розповітали про свое дитинство своїм же дітям. Про те як в дитинстві також з батьками приїжали на ці гарні, рідні їм землі. Діти уважно слухали їх пидали ще про їхнє дитинство і їм було дуже цікаво слухати ці історії. Подім вся сімя вирішила піти додому і розповісти їм все про своє дитинство під чашечкою гарячого напою. Після всього діти і бать пішли спати так як ця розповіть закінчилася у вечері.

Стояв погожий травневий день. Блукаючи по небу, я заглянула в дзеркало озера і ... побачивши там своє відображення, злякалася. Який же я стала потворною, грізною, сіркою дощової хмарою! А адже я була такою милою, легкої і повітряної. Трохи подумавши, вирішила виправити становище - скинути зайву вагу. Неспішно прогулялася над широкої української степом, вибираючи місце, де б скинути баласт. Але місцевість мені не сподобалася, і довелося просити пустотливий весняний вітерець, щоб він відігнав мене трохи на схід - там я, здається, бачила маленьку сільце, де давно не було дощу. Вітер охоче погодився, і ось вже через кілька хвилин ми на місці призначення.
 Я вже готувалася вилитися дощиком на землю, як раптом прямо посередині своєї величезної сірої маси побачила дірку, крізь яку цікаво проглядало сонечко, ніби йому було цікаво, що зараз відбудеться. Не розгубившись, я миттєво залатати свою рану: піднатужилася, затягла діру щільним вологим туманом. Однією мені стало нудно, і я вирішила покликати своїх старих надійних приятелів - блискавку і грім. Вони з'явилися без зволікання і були готові до майбутньої роботи. Ми трохи забарилася, чекаючи, поки два сільських мужика, що побачили і почули нас, доберуться до укриття. Мені стало сумно, а з моїх очей посипалися сльозинки-дождинки, а потім пустився такий дождіще, що з висоти пташиного польоту погано видно було сільські будівлі. Чулися тільки шум обрушився на землю нетерплячого дощу і гуркіт грізного, розкотистого грому - здавалося, що небо зараз звалиться на землю. Потріскана земля з радістю прийняла живлющу вологу, підбадьорились рослини, давно не пили смачною дощової води.
... Я опустила очі і в блакитному дзеркалі річки побачила себе - як і раніше легку і повітряну.