Заходило сонце. Легенький вітерець, ще не літній, а скоріше весняний, приємно лоскотав обличчя. Стоячи на ґанку, озираюся навколо.
Начебто літо ще не настало, але у повітрі стоїть тихе передчуття спеки. Десь неподалік закувала зозуля, а он у молодій зеленій траві вовтузяться шпаки. На клумбах, оточених свіжовибіленим бордюром, починають розкривати чарівні бутони тюльпани, півники, тя інші весняні красені. Майже безхмарне сьогодні небо потроху вкривається багрянцем.
Потроху холодає, під одяг пробирається морозець і щипає шкіру. Я поспішаю повернутися додому. Перед самими дверима кидаю прощальний погляд на весняний пейзаж. Сонцу вже спустилося за обрій. Небо тьмяніє. На землю спускається вечір.
Сьогодні яскраво світить сонце , й майже всі діти нашої вулиці вийшли на каток. Таня взяла свої санчата. Вона не вміє стояти на ковзанах, тому катається за межами катку. Мій товариш , Рома, багато часу проводить на льоду взимку. Він навіть вміє їхати на одній нозі. А он дівчинка ще маленька іде з мамою за руку. Вона дуже непогано катається для свого віку. Їй вдягнули захист на руки та коліна, а на голову замість шолома- пухнасту шапку. Моя подруга боїться ще відходити далеко від паркану. Вона смішно розставила ноги та руки , щоб не впасти, але їй це мало до Вона вже тричі впала. Хлопець випадково штовхнув дівчину, тепер допомагає їй піднятися, але й сам впав. Видно, що йому й смішно , й соромно за свою спробу познайомитися з нею.
Скрізь веселі люди. Всі мої знайомі обожнюють приходити на каток.
