Мабуть, кожен українець знає та принагідно повідомляє, що його мова - одна з наймелодійніших у світі. На конкурсі краси мов у 1934 р. у Парижі українська посіла третє місце після французької і перської. Ви тільки вслухайтеся, якою ніжністю, любов'ю сповнені не лише слова, а самі звуки Шевченкових рядків: "Неначе ляля в льолі білій, святеє сонечко встає".
Моя мова мелодійна, пісенна і плавна. Вона тече, наче повноводна спокійна ріка, і дзвенить кожним своїм звуком: "Соловей, стуливши очі, у чашу ночі срібло точить". Почули посвист і тьохкання птаха у словах Олександра Олеся?
А чи доводилося вам чути українські колискові?
Сонки-дрімки у віченьки,
А в роточок говорушки,
А в ніженьки ходусіньки,
А в рученьки ладусіньки.
Яка ще мова настільки багата на пестливі суфікси? Навіть у нашому Гімні натрапимо на них: "Згинуть наші воріженьки". А чому таке слово позначає ворогів? Та тому що українці - гостинний і доброзичливий народ, який брався за шаблю не для завоювань, а лише для оборони. Тому й мову наші предки створили ніжну, добру, пісенну. Шануймо ж і збагачуймо її!
Объяснение:
