в історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого про івана франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! поет, прозаїк, драматург — уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. а він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. майже кожен його твір ставав явищем не лише в українській, а й у світовій літературі.
як поета франка, єдиного у xix столітті, можна порівняти з шевченком. хоча порівняння — справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. можна лише говорити про рівень слави, популярності. чим же збагатив франко українську поезію? він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. серед поетичних творів каменяра є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної україни і присвячених загальнолюдським темам. не можна залишитися байдужим до "зів'ялого листя" — ліричної драми про красу і безсмертя кохання. громадянські почуття пробуджують вірші збірки "з вершин і низин", поеми "мойсей" та "іван вишенський". а які глибокі, мудрі його притчі — про красу, про дружбу, про кохання!
франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. раніше й теми такої не існувало — українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. "борислав сміється" — твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. новою була також тема інтелігенції, до якої франко звернувся у повісті "перехресні стежки". євген рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. підступні дії заздрісних колег, важкі особистості обставини, — здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. але рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги — робить свою справу. "перехресні стежки" стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.
