1.Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає
2.Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова
3.Людина, яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови
4.Рідна мова на чужині
Ще милішою стає
5.Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.
Щоб любити – треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити (Василь Сухомлинський).
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур'ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям (Максим Рильський).
Бринить-співає наша мова, Чарує, тішить і п'янить (Олександр Олесь).
Людина, котра знає українські слова, ще не знає мови (Ольга Яремко).
Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів – скількома епітетами супроводяться визнання української мови… Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе (Олесь Гончар).
