Є в нашому березняку моє улюблене дерево. На вигляд береза начебто пухната. Тато сказав, що це такий вид беріз. На цю березу ми набрели випадково, гуляючи пізньою осінню в лісі. У лісі ми були самі, але увесь час відчували присутність когось невидимого. Було таке враження, що хтось раптом кинув камінчик, або важко зітхнув, або спіткнувся об корч. Усе порозумілося просто: у лісі господарювала осінь; вона скидала листя з дерев, і вони, падаючи, чіплялися за гілки і стовбури. Це й було причиною незвичайних звуків. Залишаючи ліс до весни, ми попрощалися і з нашою берізкою. Я дістав ручку i на гладкій білій корі написав: «Не сумуй без нас, берізко, ми прийдемо до тебе навесні». I слово своє ми стримали... За зиму напис, зроблений ручкою на корі, нітрохи не потьмянів. Але якщо восени ми були в березняку самі, то зараз усе говорило про присутність людей. У стовбурах беріз були зроблені невеликі надрізи, туди вставлені трубки, з них у банки і капав сік. Він був прозорий. Березовии сік цілющий; бруньки білокорої красуні теж використовують з лікувальною метою, а з березової кори одержують дьоготь, або деревну смолу. Але ж до нас, ще в далекій давнині, люди писали на березовій корі. Цей верхній шар кори, здертий з берези, називаеться берестом. Вона-то й використовувалася на Русі як матеріал для письма. Ця древня руська писемність називалася берестяними грамотами. .Так, весна вступала у свої права. I про це свідчили не тільки прозорий бере- зовий сік, але й теплі стовбури берізок, іхні тонкі рожеві гілочки. Я помітив, що по корі дерева пробігла мурашка. Там, де зійшов сніг, під берізками пробивалася шточка соковитої зелені. І в прохолодному ще повітрі чулися запахи, що бувають тільки навесні. Коли ми поверталися, я підібрав під березами шматочки опалої кори і приніс к додому. Спробую і я написати берестяну грамоту.
ГРИФИ
Нині фахівці розрізняють 15 видів грифів, які в залежності від живлення діляться на 6 різних груп. Сім видів роду Gyps харчуються в основному мертвечиною великих травоїдних, таких, як зебри і антилопи. Біля мертвечини інколи зустрічається декілька сотень птахів. Вони легко занурюють голову на довгій, рухливій шиї у нутрощі тварини. Гострим дзьобом ці птахи відривають шматки м'яса, а шорсткий язик допомагає їх ковтати. Африканський вухатий гриф і євразійський чорний гриф утворюють іншу групу. Вони не люблять літати за їжею на великі відстані. Біля падалі рідко зустрічається більше двох пар цих птахів. Вони відганяють від знайденої здобичі і білоголових сипів. Найчастіше ці птахи поїдають та кож і жорсткі тканини падалі. Третю групу утворюють індійський вухатий і африканський білоголовий грифи. Ці дуже обережні й обачні птахи рідко зустрічаються біля падалі в змішаних групах. Вони задовольняються розкиданими навколо шматками. Іноді вони самі вбивають слабких, хворих або молодих ссавців. Четверта група складається з двох видів, які харчуються схожим чином, але не є близькими родичами. Африканський бурий стерв'ятник, або гриф-чернець, і звичайний стерв'ятник - не дуже великі грифи. Вони збираються біля падалі великими зграями і поїдають все, що залишають їм більші грифи. Вони також вбивають дрібних плазунів, пташенят, комах, не гидуватимуть навіть випорожненнями великих хижаків. П'яту групу утворює один вид - ягнятник (Gypaetus barbatus), що живе в Європі, Азії і Африці. Харчується він головним чином кістками, які скидає зверху на скелі, щоб розбити їх на шматки. Представником останньої, шостої групи, є африканський пальмовий гриф, або грифовий орлан. Він харчується в основному плодами олійної пальми і мертвечиною.
