Текст науковгово стилю, а потом охарактеризовать його особливости

Твір на тему «весна прийшла»

прихід весни можна вгадати за ароматом свіжості, який є її. так і кажуть: «у повітрі пахне весною». запахи весни бувають різні. спочатку, коли тане сніг, весна пахне м'якою вогкістю. по дорогах біжать струмочки, з дахів краплі. перестук крапель чути звідусіль. іноді з гуркотом відриваються від дахів, та розбиваються на асфальті підталі крижані бурульки. з кожним ранком все помітніше, як меншає на вулиці снігу та льоду.

потім, коли сніг майже зійде, весна пахне мокрою землею. це означає, що грунт відтанув після холодів та оживає. напровесні на вулиці ранком стоять густі тумани. під їх покровом крізь землю тихенько пробивається перша зелена травичка. щоранку помічаєш, що її стає все більше. озирнутися не встигнеш, як свіжа трава одягне землю в нове зелене убрання. а ще тиждень тому сира земля стояла голою, без єдиної травинки.

навесні знову починають лити часті дощі. вони ще прохолодні, але вже не крижані, як пізньої осені. по ранках ще холодно, а вдень, коли пригріває сонечко, стає тепло. не знаєш навіть , як вдягнутися правильно.

нарешті дерева та кущі. вони готуються до літа. по стовбурах біжать свіжі соки, поступово набухають бруньки. вони розгортаються в перші, ще дуже маленькі та клейкі листочки. перша зелень радує око. в цей час я так радію цим скромним першим проявів весни, як потім влітку не радію навіть найпишнішим квітам.

АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...