Мало хто любить самотність. Воно пригнічує і вганяє в депресію. Ми завжди намагаємося бути в якому б то не було суспільстві. Не важливо в якому. Головне, щоб тиша не оточувала нас повністю. Адже суспільство відіграє величезну роль у нашому житті. Воно виховує нас, направляє нас, впливає на все наше життя. І відрив від цього звичного кола може бути досить складний для нас. Але часом суспільства стає занадто багато. Тоді людині хочеться самотності, і в цьому немає нічого поганого.
Самотність. Всі сприймають її як якусь невдачу або безталання. Адже якщо людина самотня, значить вонапостійно програє. Переможець не може бути самотнім. Навколо нього завжди друзі, рідні та знайомі. А раз людина самотня, то щось з ним не так. Але це не так. Багато людей прагнуть побути на самоті. Наприклад, ви великий начальник. У вас цілий день дзвінки та зустрічі, навіть у пробці ви з кимось розмовляєте. Упевнений, що прийшовши додому, перше, чого ви захочете - це тиші й самотності.
Адже у кожної людини є свій особистий р. Це деяка зона навколо себе, в яку ніхто не допускається. І ви самі знаєте, що порушення оточуючими нашого особистого нічого доброго для нас не несе. Нас це дратує і злить, а може навіть викликає агресію. Тобто, природа сама заклала в нас невелику тягу до перебування наодинці з собою. Хоча б у зоні особистого Самотність допомагає ясніше мислити
Всі ми живемо в містах і відмінно уявляємо собі як працює ця величезна система. Ми постійно кудись біжимо: з роботи додому, від знайомих до друзів, з однієї зустрічі на іншу. Всі ці мишачі перегони стають причиною того, що ми не встигаємо подумати. Наша голова постійно зайнята думками про роботу, будинок, дзвінки і т.д. Зупиніться. Знайдіть хоча б один день в тижні, коли ви будете надані самим собі, думати тільки про те, що вам подобається, і робити тільки те, що ви хочете. Повірте, присвятивши день тільки собі, ви здивуєтеся своїм думкам. Адже не дарма багато шедеврів були створені майстрами своєї справи саме в самоті. Може, ви несподівано знайдете неординарну розгадку давньої проблеми. А раніше ви не могли її вирішити, адже голова постійна була забита іншим.
Хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими красунями. Матуся-хмарка любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож.
Ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ. Як це було прекрасно! Сніжинки закружляли над Землею у веселому таночку і літали, літали... А поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших Сніжинка. Вона була легка і срібляста. Вітер ніжно підхопив Сніжинку і спустив до моеї лодоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами і чарівно усміхалась.
Мені стало цікаво дізнатись про цю крихітку і я почала розпитувати Сніжинку про її пригоди. Вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. Про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала та про матусю-хмаринку. Сніжинка була допитливою тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. Біла сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. Про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. Про чарівну музику Новорічних свят... І про все, все, все...
Та раптом на небо випливло чарівне малинове Сонце! Воно було таке велике і гарне. Такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! Їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, танцювати...Сонечко було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.
