Комп'ютери вже давно проникнули в усі сфери нашого життєвого простору. Вони стоять і на роботі, і дома, і в школі, а іноді навіть і в дитячому садку. З одного боку, ці технічні нововведення сильно полегшують нашу роботу, а з іншого боку, малорухомий б життя, що ми ведемо, приводить до досить неприємних наслідків. Як говорять американці, "безкоштовний сир буває тільки в мишоловці", тому за зручності, швидкість і комфорт ми змушені платити своїм здоров'ям.
Самою небезпечною частиною комп'ютера є його "обличчя", тобто монітор . Весь принцип його дії побудований на роботі електронно-променевої трубки, яка "обдаровує" користувача двома видами випромінювання - рентгенівським і електромагнітним . Рентгенівське випромінювання настільки мале, що його показники не перевищують природного радіаційного тла. Це значить, що й сидячи за комп'ютером, і прогулюючись по вулиці, людина одержить однакову порцію радів. Тому на сьогоднішній день гамма-випромінювання, яке виходить від "мішка з мегабайтами", вважається незначним і безпечним.Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].
Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку в різних варіантах.
Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі[34], які затверджуються Міністерством освіти і науки за рекомендаціями фахівців з української мови наукових установ Національної академії наук, інших наукових установ, вищих навчальних закладів[35]. До наукових установ Національної академії наук України, зокрема, належать: Інститут української мови НАНУ (історія, граматика, лексикологія, термінологія, ономастика, стилістика та культура мови, діалектологія, соціолінгвістика), Український мовно-інформаційний фонд НАНУ (комп'ютерна лінгвістика, словники), Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАНУ (українська мова у зв'язках з іншими мовами).