Ось, настала гроза,небо вкрилось темними хмаринками, а хмари закриваючи сонце, ніби захищають його від неминучості. Блискавки щодуху вистрибують, стараючись долетіти до землі, але їм це не вдеється, тому з голосним громом гремлять на землю, вкриту краплями дощу. Не пройшло й пів години, як все стихло. На землі вже видніються промінчики сонця, осушуючи все навколо. Гроза відступила, даючи природі отямитись. Все ніби оживає. Хмари уступаються сонцю, даючи йому освітити землю. В повітрі чується трохи вологий, але свіжий запах, з'явився вітер і він, ніби намагається струсити з дерев краплинки дощу. Трава підіймається з землі, що полягла, боячись страшної грози.
Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.
