Перше кохання Лесі Українки
Коли говорять про чоловіків у житті Лесі Українки, то згадують, здебільшого, Сергія Мержинського, в якого вона була безнадійно закохана, і Климента Квітку, з яким вона побралася за шість років до смерті. А от про перше романтичне кохання Лариси Косач відомо небагатьом.
З Максимом Славінським Лариса познайомилася влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали маєток. Максимові було 18, дівчині – 15 років. Максим дружив із її братом Михайлом. А з Ларисою його поєднала творчість — згодом вони спільно переклали “Книгу пісень” Генріха Гейне.
З іменем Славінського пов’язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: “Горить моє серце”, “Стояла я і слухала весну”, “Хотіла б я піснею стати”, “Сон літньої ночі”… До “пана Максима” звернуті й такі слова: “Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…”
Кохання – це найкраще почуття на світі – любов матері до своєї дитини, чоловіка до жінки, онуків до бабусь і дідусів, хлопця до дівчини. Це прекрасне почуття, коли людина перестає відчувати землю під ногами, вона починає літати від щастя, нічого не бачить перед собою і нікого не чує.
Кохання може бути чорне та біле, як зебра, холодне та тепле, як морський вітер, жагуче та палке, як сонечко. Коли людина закохується, вона перестає думати, переповнюється емоціями. Вона стає щасливою.
Але кохання не може бути вічним, тому що наше життя постійно йде у парі – радість з горем, сміх зі сльозами, кохання з розставанням. А можливо, кохання, як і все на Землі, має зворотній бік – це відчай, сльози. Не говоріть, що кохання не існує після того, як Вам зробили боляче.
Кохання існує, але кожен любить по-різному, по-своєму. І лише тоді, коли людина закохана, вона розуміє, що потрібна комусь у цьому світі. Кохати людину – це значить випробувати її, і в першу чергу, себе! І лише найсильніше кохання знає, що після страшної зливи завжди світить яскраве сонце!
