прочитайте речення. поясніть в них розділові знаки . підкресліть граматичні основи . зясуйте характер відношень між простими реченями в складному. 1) День був сонячний, з хат повисипали діти , коло воріт стояли купами дівчата ,і чомусь здавалося , що сьогодні неділя. 2) поволі темнішае поле й до місяця сяє в росі,та очі мої вже ніколи сльозами не блиснуть красі : покинули друзі безсилі мене умирати в степу,де вітер гойда на могилі у житі одбічну журбу ; де сокіл мандруе під небом й несе мою волю кудись; де серце моє вже над степом не здужає крикнуть " вернись" 3) Хлибороцька праця звично панує тут ,усе відбувається в неби неквапливому, розмірнему ритмі , а насправді спішать , спішать ,щоб устигнути щоб, і вирощеного ні зернини не втратити , бо ж відомо :нива раз на рік родить. 4) Горів десь небокрай, і брали люди його пісні собі у груди, несли Тарасів заповіт у той широкий, вільний світ, який віни вірив - буду ,буду! 5) Коли вона загляне в сад - нальється соком виноград, і різні яблука ренет солодкі стануть, наче мед. 6) І хоч тепер уже лягла утома і борозни порізали чоло,- я все ж радий ,що кожну кому в своїх піснях я напоїв теплом.

Одного разу на зупинці автобусу я побачив літню жінку з дівчинкою років шести. Мабуть, то були бабуся та онука. Ця дівчинка чомусь привернула мою увагу, тож я почав роздивлятися її.

Дівчинка була струнка й тоненька. Вона стояла, схрестивши ніжки, та тримала бабусю під руку. Її довге та густе каштанове волосся, зав’язане у два «хвостика», спадали нижче пліч. Дівчинка роздивлялась навкруги своїми великими карими очима, відкритими та виразними, а в них чомусь проглядалось занепокоєння. Мабуть, автобуса вони з бабусею чекали вже довгенько. Незважаючи на це, у погляді дівчинки відчувався непідробний інтерес до всього, що коїлося навкруги. Дівча повертало свою акуратну голівку в усі боки, роздивляючись людей на зупинці, автомобілі, що проїжджають повз, вивіски магазинів, голубів, що проходжали поважно трохи поодаль. Потім вона поверталася до бабусі й обличчя її ставало не по-дитячому серйозним. Дівчинка гладила бабусину руку та починала виглядати на дорогу.

Дівчинці дуже пасувало її просте літнє платтячко світло-жовтого кольору та легкі сандалії, в них вона була схожа на красиву ляльку щойно з магазину. Раптом вона радісно гукнула дзвінким голосом: «Бабуся, а от і наш автобус!» і з широкою посмішкою на обличчі потягла бабусю за собою.

Я чомусь посміхнувся, побачивши радісне та спокійне обличчя темноволосої дівчинки, що виглядала з вікна автобуса, який від’їжджав від зупинки.

Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=658#ixzz4M9ilLMbE

Діалог про здоров’я

- Привіт!

- Привіт! Підеш сьогодні з нами кататися на велосипеді до парку?

- Я б залюбки та не можу! Справа в тому, що в мене сестричка захворіла. Зараз до аптеки поспішаю, за ліками. А потім буду наглядати за нею, доки батьки з роботи повернуться.

- Дуже шкода! А що з сестрою?

- Мабуть, застудилася. В неї підвищилася температура та голова болить. Через те ще й настрій зіпсувався, то вона капризує весь час.

- Це дуже неприємні відчуття. Коли хворієш, весь світ не милий.

- Та не кажи. Недарма нам весь час кажуть цінувати здоров’я та піклуватися про себе. Та хто ж слухає, поки не захворіє!

- Так, нажаль, ми часто байдуже ставимося до свого здоров’я. Коли здоровий, здається, що так воно й повинне бути, і буде завжди.

- От і я про це задумався. Сестричка в мене завжди була «кімнатною рослиною». Погано холод переносить. Зарядку робити не хоче, гартуватися теж. Треба буде самому зайнятися оздоровчими вправами та й її долучити. А то – які слабенькі стали, трохи похолодало на вулиці, одразу застуда.

- Правильно. А то весь час доведеться на ліках сидіти – хіба це здоров’я? Треба гуляти частіше на свіжому повітрі – це корисно. Тож, якщо все ж звільнишся, приїжджай до парку кататися. Ми збираємося біля п’ятої години.

- Буду старатися!