Вихід друком першої збірки Тараса Шевченка "Кобзар" 18 квітня 1840 року був знаменною подією не лише в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Відразу після появи збірки його поетичні твори з'являються й на сторінках літературно-художніх альманахів і збірників, підсилюючи те величезне враження, яке справив на українське суспільство "Кобзар".
Саме альманахи – неперіодичні збірники широкого змісту, упорядковані здебільшого за певною тематикою, жанровою чи стильовою ознакою – починають дедалі більше відігравати конструктивну роль у формуванні суспільної свідомості в період становлення нової української літератури. Структурно альманахи містили твори різних авторів, спочатку поезії, оповідання, нариси, а згодом і статті наукового, публіцистичного та літературно-критичного характеру. Такі альманахи являли собою окремі номери журналів, що видавалися одноразово, щорічно або ж час від часу. Їх поява і значне поширення в українській літературі були зумовлені майже повною відсутністю періодичної преси. Деякі з них за популярністю і ступенем поширення в певні періоди випереджають газети і журнали, перебувають на провідних позиціях як у журналістському, так і в літературному процесі. Це "Украинский альманах", який є першим таким збірником і виданий 1831 року Ізмаїлом Срезневським та Іваном Розковшенком у Харкові, "Украинский сборник" (Кн. 1 – 2, 1838–1841), заснований також Ізмаїлом Срезневським, "Русалка Дністровая", виданий 1837 року в Будапешті учасниками "Руської трійці" Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем, Яковом Головацьким, "Сніп", виданий стараннями Олександра Корсуна у Харкові 1841 року та ін.
Були надзвичайно помітними й привертають значну увагу літературознавців і критиків ті українські альманахи, що містили твори Тараса Шевченка та побачили світ за його підтримки. Їх поява не мала системного характеру, і здебільшого була зумовлена суб'єктивними чинниками, ініціативою та невсипучою енергією окремих культурних діячів. За життя автора його твори виходили в альманахах "Ластівка", "Молодик", "Хата".
На мою думку, білою вороною бути важко, але вчасно опанувавши себе можна уникнути негативних наслідків цього положення, отримуючи бажаний результат у будь-якій ситуації. З одного боку, "білі ворони" - люди не визнані суспільством, які увесь свій час та сили покладають на досягнення встановленних власноруч цілей. Саме через свою не схожу манеру поведінки, сприйняття світу кожен з них втрачає підтримку оточення і в буквальному сенсі перетворюється на вигнанця. У такому разі лише перемога над самим собою вкупі з наполегливістю не дозволяє відволікатися на провокації суспільства, впевнено крокуючи до омріяного фіналу. Аналогічна доля переслідувала і відомого українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. Завдяки наполегливій праці йому вдалося довести справу всього свого життя до кінця, оминаючи найважчі перешкоди тогочасного соціуму, наперекір встановленним думкам. Своїм прикладом такі люди укотре доводять, недосяжного не існує.
Оригінал тексту: https://wholie.today/bila-vorona.php
