з давніх-давен наші бабусі та прабабусі вишивали українські рушники. Цей процес увінчувався особливим таїнством, бо наші предки ніколи не сідали вишивати, хворі або з поганим настроєм. Вони віддавали нитці всю свою любов, позитивні емоції, світлі думки, заряджаючи тканину на добре служіння людям. Часто вишиті рушники називали оберегом родини, їх вішали над іконами, це був невід'ємний атрибут на різноманітних святах та народних гуляннях, ним зустрічали родичів та гостей.
Найпоширенішими та найпопулярнішими рушниками є весільні. Їх вишивають за особливою технологією, оскільки кожен з них має своє значення і символіку:
Головний рушник. На нього стають наречені під час весільної церемонії.
Іконний. Ним обрамляють ікони, якими благословляють молодих
Союзний. Цим рушником зв’язують руки нареченим.
Гостинний. Ним батьки зустрічають своїх дітей після розпису.
український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам'ять, символ добра та любові. Тому слід обережно відноситися до вишивки з любов’ю та повагою.
