Що необхідно для того, щоб наші міста й села стали чистішими? на мою думку, треба почати з себе. кожен має припинити кидати обгортки від цукерок й морозива просто на землю, а викидати їх у спеціальні сміттєві баки, адже чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. та й цього не достатньо, адже цим забруднення рік і повітря не зупинити. для цього вже потрібні чесні чиновники, які не дозволяли би і фабрикам не користуватися спеціальними фільтрами і все контролювали, аби не було так, як в одному місті. там вже директори підприємств не мають жодної совісті і вночі, коли всі жителі того міста сплять, випускають у повітря дим, який заполоняє все небо і якщо поглянеш на небо, то побачиш його страшним: хмари всі коричнево-червоні стоять. коротше, щоб міста й села стали чистішими потрібні відповідальні люди, які не залишають за собою сміття, та совісні чиновники й керівники заводів, які б не забруднювали повітря та воду.
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи. У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам»ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі — птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди… Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом. - Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування. -Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки. -Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам — ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час. -Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі — весело зачиркали пташеки. — Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
