1. В якому реченні невідокремлений дієприкметниковий зворот? (Знаки пропущено)
A Мелашка мовчала вона здивована словами Лавріна стояла не
рухаючись.
Б Дядько скинув в'язку розмальованих у червоне і зелене
кошиків прикрив їх кожухом.
В Приголомшені несподіваним нападом дружинники не чинил
ніякого опору.
ГКозацьке військо розташоване чотирикутником стояло готове
до бою.​

Я, наприклад, мріяла про героїчні будні пожежника. Згодом до мрії додалося ще знання того, що вони дуже довго сплять, що вранці, особливо коли тебе будили йти до школи, тільки укріпляло цю мрію. Згодом я став більш практичним. Письменник, думав я, от та професія, що приносить славу, гроші і не особливо перетруждає організм працею. Працюючи в редакції, я зрозумів, що письменництво – це дуже важка праця. Ще були думки про посаду держслужбовця в Україні – слави немає, зате є кошти і пенсія.   
Але днями я зрозумів, що це все пусте. Тепер я хочу стати митником. Словацьким митником. я хочу працювати в Словацькій митниці. Ну, може, ще дегустатором. Там теж гроші за смакоту надурно платять.

0творча спадщина євгенія гребинки дуже різноманітно. більшу частину добутків письменника становлять байки, у яких він оригінально й художньо зовсім викриває споконвічні людські вади. але є у творчому наробітку гребінки й ліричні добутки. одним з найвідоміших і доконаних творів євгенія гребинки є «човен».  домінуючим напрямком у лірику в часи написання поезії був романтизм, тому й «човен» витримана в традиціях романтизму цікаво, що незважаючи на те, що рішення ліричного героя є досить різка й категоричним, не втрачає від того свою красу й ліричність. імовірно, було б непогано, якби й ми вміли вирішувати свою долю з таким ліризмом і красою, тоді, напевно, наше життя сприймалося б нами якось по-іншому: мене вразило те, що письменник, що жив понад сто років тому, виразив відношення до життя, яке властиве мені й многим моїм однольоткам: я теж упевнений, що для досягнення своєї мети кожна людина повинен щось робити, навіть якщо він почуває непевність або страх. сам автор щиро зізнається у своїх побоюваннях, але вирішує не ховатися від миру, у надії на те, що зможе «виплисти» зі складних ситуацій, з якими він буде зіштовхуватися в життєвому морі: як човнове море, для мене мир білий з дитинства здавався страшним; так як сховатися? не можна ж століття цілий пробути із собою, одним. прощай, мій спокій, пускаюся в море! і, може, недоля й люте горе пограють із човном моєї. «човен» євгенія гребинки є глибоко ліричним добутком, що торкає читача своєю щирістю.