У кожного народу є свої традиції. Їхня історія досягає в глибину століть, сполучає в собі подання про світ, відношення до релігії, ознаки побуту
В останні роки ми часто звертаємося до традицій, тому що усвідомлюємо себе частиною великого народу з найбагатшими досягненнями культури. Той, хто не знає свою культуру й чурается свого язика, не може з повагою ставитися й до культури інших народів
Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості вмире.
Моє перше знайомство з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже маленьким
Було мені років 5 — 6, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Святвечір перед Різдвом. На вулиці вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато, хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Придя додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не зміг. Моя прабаба розтлумачила мені й значення слів з почутої колядки, і самого обряду
Але самі повні враження про народні обряди я привіз із Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому назад я побував на екскурсії в цьому стародавнім місті. Наша подорож була не тільки цікавим, але й пізнавальним, тому що ми не просто гали народні різдвяні обряди, але й приймали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів різдвяних пісень, почутих там, а в наступному році ми й самі ходили колядувати. Так що всі Святки пройшли незабутні. З тих пор я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю книжки, які містять свідчення про історію й культуру того або іншого народу, я порівнюю наші звичаї із традиціями інших регіонів України й інших слов’янських народів
Скільки обрядів довелося мені побачити. А скільки ще прийде побачити! Адже мир такий великий, життя так дивне, а традиції допомагають збагатити її.
З малими дітьми кожній матері нелегко. А коли мати ще й учителька?
Мені, щоправда, гріх на своїх донечок нарікати, але теж, бувало, і насердять, і насмішать. От хоч би й сьогодні. То ні світ ні зоря на ногах, а це, ну, ніяк не прокидалися вранці. Поки розбуркала обох, поки зібралися, поки в садок дочалапали — ледве до школи встигла. Настроїлася на урок чи ні, як уже й дзвінок. Заходжу в шостий клас — людоньки: те без зошита, те без ручки, те спізнилося... Так мені чогось жаль себе стало, так жаль! Увесь білий світ почорнів для мене.
Та урок є урок, мушу проводити. Відкриваю сумку і враз як розсміюся! Діти здивовано: що сталося? А в мене в сумці — одним-одна лялька, нічого більше! Учора ввечері — я собі й байдуже — довгенько донечки з моєю вже спакованою сумкою носилися, вранці було не до «ревізії» — тож і прийшла вчителька до школи тільки з лялькою.
Посміялися ми від душі, і від мого поганого настрою ані сліду не лишилося. Потрібні слова з'явилися мовби самі собою, і урок, заздалегідь на провал приречений, минув, уявіть собі, дуже славно. Весь день мені лялька освітила
