Запишіть речення. Знайдіть однорідні члени речення і поставте пропущені розділові знаки. Обґрунтуйте їх вживання. Підкресліть однорідні члени речення відповідними лініями. І. Все частіше то тамі то тут чувся веселий сміх (Ю. Збанацький). 2. Ні човна ні весел ні квіток ні співів, тільки сніг і вітер і весна (В. Сосюра). 3. Запахла осінь в’ялим тютюном та яблуками та тонким туманом (М Рильський). 4. Реве стогне хуртовина котить верне полем (Т. Шевченко). 5. Шумить і шепче і тривожить зрадливий дощ із-за кутка (М Рильський). 6. Вже відгукувався йому святковий гомін слов’янської столиці плескіт переможних знамен музика і сонце і квіти на майданах (О. Гончар). 1. Над широким Дніпром у промінні баакить і висока і тиха могила (В. Сосюра). 8. Усі заговорили про вчорашню війну як про щось давно минуле сповнене не стільки жахів як героїчних подвигів (Я. Пани). 9. Вожак тільки журно курликає над нашою хатою над селом чи над містом над полем чи над лісом (О. Сизоненко). 10. Тече вода в синє море та не витікає (Т. Шевченко)- 11. Думи українського народу, висловлені нашими геніями, ні в огні" не згоряють ані в воді не тонуть (Я. Тичино). 12. Він бачив себе коло вагонеток з цукром або біля апарата (М Коцюбинський). 13. Від чабанів пахло і вітром і сонцем запашними травами духмяним степовим зіллям (О. Гончар). 14. На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості (М Коцюбинський). * 1

У наших лісах , у садах і на левадах можна побачити багато різних птахів і дрібних звірів . Розлогі степи і просторі пахучі луки з численними озерами й річками , що густо поросли осокою , очеретом та кущами , теж добрий притулок для дичини. Тут водиться багато всякоі птиці , риби , диких бджіл та невеликих звірків . Тому не дивно , що є багато охочих людей які хотять вбити пташок , впіймати рибу , назбирати дикий мед та полювати на звірів , особливо на зайців . Але люди жаліють цю природу , та дуже рідко таке роблять Как то так ))) заголовок : Збережемо природу рідного краю

Твiр-опис природи. Зимовий ранок

Зима. Царство снiгу i морозу. Одна з його найчарiвнiших картин — це зимовий ранок. Як гарно прокинутися вранцi й вiдчути початок нового зимового дня! Прокинешся, скочиш зi свого лiжка, пiдбiжиш до вiконця — i твої очi вiдразу ж заслiплює океан кришталево-чистого снiгу. Вiн, наче дорога матерiя, блищить i переливається пiд скупими променями зимового сонця.

Дерева надворi теж у важкому дорогому вбраннi. Пишно й водночас якось таємничо стоять вони, сповитi бiлою пухкою тканиною. На гiлках деяких дерев розвiшано годiвнички. Снiгурi, горобцi та iншi птахи прилiтають туди пiдгодуватися. Приємно i весело гати за галасли вою метушнею птахiв!

Вранцi може пiти снiг. Iнодi вiн густий, пухнастий, а ще вiн може ледь яскриться на сонцi. Тодi здається, що з неба сиплеться легке i майже непомiтне срiбло — й увесь ранок через це набуває урочистостi.

Дуже приємно бути надворi зимового ранку, дихати його чистим морозним повiтрям!

Зима — це забуття у природи. Це — м'який сон, котрий надає сили i робить людей молодшими та добрiшими. Коли Зима об'їжджає небосхил на своїй срiблястiй колiсниц гаючи i милуючись своїм творiнням, з-пiд копит її зоряних бiлих коней злiтають маленькi кришталевi iскринки. Вони довго кружляють над сонною землею, придивля ючись до неї i не наважуючись доторкнутись до її замерзлої поверхнi… Iде снiг, i поступово земля змiнюється. Уранцi здивованi дерева оглядають свiй новий зимовий одяг.

Лiд на рiчцi блищить та переливається, усипаний мiльйонами ус-мiхнених сонячних променiв. А замерзла земля безтурботно спочиває, дбайливо вкрита нiжною пухкою ковдрою.

Зима — це досконалiсть. Щоб там не говорили про зиму люди. Адже навiть найколючiшi снiжинки мають прекрасний вiзерунок. Дмухнiть на них — i вони розтануть вiд тепла вашого подиху. Отже, значить — ваше серце не застигло. Воно спроможне розтопити лiд i творити добро. Згадайте, як приємно дарувати людям радiсть.

Це проста iстина, але в нiй — увесь сенс життя!