Складним безсполучниковим є речення … (розділові знаки пропущено)

Виберіть одну відповідь:
1) У нього майже немає творів куди пейзаж не входив би як обов’язковий елемент.
2) Пильне око його фіксує всі деталі освітлення барви обриси поверхні землі рослинність усю різноманітність деревного покриву.
3) Під час поїздок до Корсуня він показував дітям пам’ятні місця там народні герої Наливайко та Богдан Хмельницький билися з польською шляхтою.
4) А там нижче розступились скелі, які то розпалися на роздоллі ніби високими будинками, то полягали довгими рядками.

Не забувай про отчий свій поріг
Старий, похилений, але рідний, дуже рідний, до болю. Для мене рідним домом є бабусин, це рідний дім моїх батьків. Багато будинок бачив на своєму віку, багато вистраждав. Стоїть як дуб столітній. Він може згоріти, зійти під землю, але достатньо як дереву невеличкого паростка і у ньому знову зародиться життя.

Його знову підбілюють, підмуровують, очепурять, навколо нього висіють чорнобривці, зроблять огорожу. І знову все буде як раніше, своїми світлими вікнами буде споглядати на сільську вуличку, де вже в її кінці молода сім’я зводить новий будинок.

Коли вже він дуже старий, починає хилитися, на те, щоб звести новий коштів немає, то його підпирають дубовими колодами. І він знову стоїть на перекір усім негараздам. А коли його і руйнують, то обов’язково берусь дещо з нього для збудування нового будинку. Таким чином батько передає частину дому своєму синові, а син вже своєму сину.

Хтось помирає, хтось народжується, і так стоїть наш отчий дім, як пам’ятник, тим хто перший почав тут будувати і жити. Тож нехай живете ви багатих палацах с пишним вбранням, над вашими головами сяють кришталеві люстри, але ніколи не забувайте батьківський дім.

Саме від вас залежить, що залишите своїм дітям у спадщину. Шануйте те, що вам залишили батьки. Не забувайте батьківський поріг, якщо не склалося жити в отчому домі, то заходьте до нього якомога частіше, бережіть про нього пам’ять в своєму серці.

Будучи вдалині від нього згадуйте те подвір’я, де бігали в дитинстві, де починалося ваше життя, де ви зробили перші кроки, сказали перші слова, звідки вперше пішли до школи, і де батьки благословили вас до шлюбу. Завжди носіть у серці ці спогади.

Думки щодо того, чи потрібно брехати, є досить неоднозначними.
З одного боку, навіть маленька брехня може зруйнувати щось, що будувалось не один рік. І з цього можна зробити висновок, що брехня-це погано в будь-якому її прояві.
Але не все так просто. З іншого боку, брехня-це те, що неодноразово рятує нас від печалі, болю та розчарування. Насправді не кожен може сприйняти правду, і не кожен готовий повірити, що світ такий жорсткий.
"Гірка правда краще, ніж солодка брехня"-завжди любила повторювати моя бабця. Але в світі все набагато складніше: іноді ми навіть не помічаємо, коли брешемо, і насправді брехня рятує цей світ від небажаних конфліктів.
Брехати чи ні-це насправді вибір кожного. Але не потрібно забувати про те, що кожен гаш вчинок несе за собою певні наслідки.